Пам*ятки природи

Пам'ятка природи — природоохоронна територія, на якій розташований окремий унікальний природний об'єкт, який охороняється за своїм науковим, навчально-просвітницьким, історико-меморіальним або культурно-естетичним значенням. До пам'яток природи належать, наприклад, унікальні геологічні оголення, печери, водоспади, озера, метеоритні кратери тощо. Хоча пам'яткою природи може бути, наприклад, одне рідкісне дерево, в інших випадках вони вкривають території значних розмірів —ліси, гірські хребти, ділянки узбережжя і долин. 

Національні парки України

Національні природні парки України — заповідні території, що є частиною природно-заповідного фондуУкраїни. В них дозволено вільний доступ туристів. В Україні станом на 2011 рік налічується 40 національних природних парків загальною площею більше 10000 км² (1,8 % території), які розташовані у 12 з 24 областей іАвтономній Республіці Крим. 

Синеви́р — національний парк в Українських Карпатах, у межах Міжгірського району Закарпатської області.

У 1974 році було організовано ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Синевирське озеро», а згодом — національний парк «Синевир», який було створено за рішенням уряду України у 1989 році. Його площа становить 40 400 га, з них 5807 га відведено під заповідну зону.

Природні заказники

Заказники́ або зака́зники — природоохоронні об'єкти. На відміну від заповідників можуть бути постійними або тимчасовими; у заказниках можливе часткове взяття під охорону тварин, рослин та інших природних ресурсів.


Сура́зька Да́ча — лісовий заказник загальнодержавного значення. Розташований між селами Сураж, Васьківці й Андрушівка Шумського району Тернопільської області, в кв. 39-174 Суразького лісництва Кременецького держлісгоспу, в межах лісового урочища «Суразька дача».

На території заказника знаходяться унікальні породи дерев.

Пам’ятники природи:

• дуб Шевченка,
• дуб Добровінського,
• дуб Суразького,
• сосна Леся Українки.

Природні і біосферні заповідники України

Природні заповідники України — це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування. Заповідник — вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі.

Природний заповідник «Медобори»      Навряд чи знайдеться хоча б одна людина, яка ніколи не милувалася б чудовим краєвидом, не бажала б поринути у затишну прохолоду лісу чи відчути духмяні пахощі степу, не носила в собі відчуття прекрасного від спілкування з природою…Саме таку можливість дає усім бажаючим природне багатство Товтрового пасма-давнього рифового утворення Сарматського моря.   Біосферні заповідники України — природно-заповідні території міжнародного значення, в яких охороняються всі шари біосфери; і доступ до яких вкрай обмежений. Біосферний заповідник Асканія-Нова - унікальний куточок природи, який знаходиться на півдні України, в Херсонській області. Цей біосферний заповідник став переможцем всеукраїнського конкурсу "Сім природних див України", також він належить до сотні великих заповідників і парків.

УНІАН

Асканія-Нова - унікальний заповідник не тільки України, але і всієї Європи

Прородні ресурси......їх охорона

Охорона навколишнього природного довкілля, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічну безпеку життєдіяльності людини - невід'ємне умова стійкого економічного та розвитку України. Для цього він Україна здійснює у своїй території екологічну політику, спрямовану зберегти безпечної в існуванні живої і неживої природи довкілля, захисту життя і здоров'я населення від негативної дії, обумовленого забрудненням довкілля, досягнення гармонійного взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне користування та відтворення природних ресурсів.

Проблема взаємодії людського суспільства і природи одним з найважливіших проблем сучасності. Становище, яке складається у відносинах людини із дикою природою, у часто стає критичним: посилюється посуха, відбувається спустелення великих територій, вичерпуються запаси води та з корисними копалинами, погіршується стан грунту, водного і повітряного басейнів, ускладнюється боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур. Стрімкий індустріальний прогрес разом з матеріальними благами і небаченою раніше комфортом, несе нарощування забруднення довкілля, руйнація природних комплексів, виснаження природних ресурсів.

Нинішню екологічну ситуацію тощо України можна охарактеризувати як кризову, яка протягом тривалого. Економіці України властива висока питома вага ресурсомістких і енергоємних технологій. Низький рівень екологічного свідомості суспільства сприяли значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, зменшення народжуваності і підвищення смертності, але це загрожує вимиранням ібиологически-генетической деградацією українського народу.

Охорона природи і раціональне використанняприродних ресурсів мають величезне значення для дальшого розвитку народного господарства нашої країни, підвищення добробуту радянських людей, поліпшення умов їх життя, охорони здоров'я та відпочинку. Бурхливий розвиток промисловості та інтенсифікація сільського господарства зумовлюють більш активну експлуатацію природних ресурсів, глибоко впливаючи на навколишнє середовище. А це вимагає правильно і раціонально використовувати природні багатства, розробляти заходи щодо збереження та поліпшення навколишнього середовища, глибоко вивчати вплив господарської діяльності людини на біосферу і географічну оболонку, прогнозувати її розвиток у майбутньому. Ось чому в постанові IV сесії Верховної Ради СРСР восьмого скликання від 20 вересня 1972 року вказано: «Вважати одним з найважливіших державних завдань безустанне піклування про охорону природи і краще використання природних ресурсів, суворе додержання законодавства про охорону землі та її надр, лісів і вод, тваринного і рослинного світу, атмосферного повітря, маючи на увазі, що науково-технічний прогрес повинен поєднуватись з бережним ставленням до природи та її ресурсів, сприяти створенню найкращих умов для життя і здоров'я, для роботи і відпочинку трудящих»'.
Охорона природи в нашій країні має дві основні форми: виробничу і заповідну. Виробнича охорона природи та її ресурсів здійснюється всіма промисловими і сільськогосподарськими організаціями та підприємствами, які використовують природні ресурси. їх завданням є раціональне і комплексне використання надрових, земельних, водних та інших ресурсів, боротьба з забрудненням навколишнього середовища. Контроль за цим здійснює Державний Комітет по охороні природи, інспекції та судові органи. Ця форма охорони природи є основною як за об'ємом, так і за значенням.

Заповідна форма полягає в охороні і збереженні тих об'єктів природи, які інтенсивно не використовуються у народному господарстві і мають наукове, естетичне або культурне значення. Сюди належить така державна форма охорони природи, як заповідники, заказники, пам'ятки природи тощо. В УРСР встановлено такі форми заповідних об'єктів: